جَلْدُ يَسُوعَ والهُزْءُ بِهِ
1 حِينَئِذٍ أَخَذَ بِيلاطُسُ يَسُوعَ وجَلَدَهُ، 2 وضَفَرَ العَسْكَرُ إِكْلِيلاً مِنْ شَوْكٍ وَوَضَعُوهُ عَلَى رَأْسِهِ وَأَلبَسوهُ ثَوْبًا مِنْ أُرْجُوانٍ 3 وكانُوا يَقُولُونَ لَهُ: "ألسَّلامُ يَا مَلِكَ اليَهُودِ". ويَلْطِمونَهُ.
4 فَخَرَجَ بيلاطُسُ مَرَّةً أُخْرَى وَقَالَ لَهُمْ: "ها أَنَا أُخْرِجُهُ إِلَيْكُمْ لِتَعْلَمُوا أَنِّي لا أَجِدُ فِيهِ عِلَّةً". 5 فَخَرَجَ يَسُوعُ وعَلَيْهِ إِكْلِيلُ الشوْكِ وثَوْبُ الأُرْجُوَانِ، فَقَالَ لَهُمْ بيلاطُسُ: "هُوَذَا الإِنسانُ". 6 فَلَمَّا رَآهُ رُؤَساءُ الكَهَنَةِ والخُدَّامُ صَرَخُوا قائِلين: "اصْلِبْهُ اصْلِبْهُ". فَقَالَ لَهُمْ بِيلاطُسُ: "خُذوهُ أَنْتُمْ واصْلِبوهُ، فإِنِّي لا أَجِدُ فِيهِ عِلَّةً". 7 أَجَابَهُ اليَهُودُ: "إِنَّ لَنا نَاموسًا، وبِحَسَبِ نامُوسِنا يَجِبُ أَنْ يَموتَ لأنَّهُ جَعَلَ نَفْسَهُ ابْنَ اللّه".
بيلاطُسُ يُسْلِمُ يَسُوعَ لِلصَّلْبِ
8 فَلَمَّا سَمِعَ بِيلاطُسُ هَذَا الكَلامَ إِزْدادَ خَوْفًا 9 ودَخَلَ أَيْضًا إِلَى دَارِ الْوِلايَةِ وَقَالَ لِيَسُوعَ: "مِنْ أَيْنَ أَنْتَ؟" فَلَمْ يَرُدَّ يَسُوعُ عَلَيْهِ جَوَابًا. 10 فَقَالَ لَهُ بِيلاطُسُ: "أَلا تُكَلِّمُني؟ أَمَا تَعلَمُ أَنَّ لِي سُلْطانًا عَلَى أَنْ أَصْلِبَكَ، ولِي سُلْطانًا عَلَى أَنْ أُطْلِقَكَ؟" 11 فأَجَابَ يَسُوعُ: "مَا كَانَ لَكَ عَلَيَّ مِنْ سُلْطانٍ لَوْ لَمْ يُعْطَ لَكَ مِنْ فَوْق، مِنْ أَجْلِ هَذَا فَالَّذِي أَسْلَمَنِي إِليْكَ لَهُ خَطِيئَةٌ أَعْظَمُ". 12 ومُنْذُ ذَاكَ كَانَ بِيلاطُسُ يَطْلُبُ أَنْ يُطْلِقَهُ، لَكِنَّ اليَهودَ كَانُوا يَصْرُخونَ قائِلين: "إِنْ أَنْتَ أَطْلَقْتَهُ، فَلَسْتَ مُحِبًّا لِقَيصَر. لأَنَّ كُلَّ مَنْ يَجْعَلُ نَفْسَهُ مَلِكًا يُقاوِمُ قَيصَرَ". 13 فَلَمَّا سَمِعَ بِيلاطُسُ هَذَا الكَلامَ أَخْرَجَ يَسُوع، ثُمَّ جَلَسَ عَلَى كُرْسِيِّ القَضاءِ فِي مَوضِعٍ يُقَالُ لَهُ ليشُسْتْرُوتُنْ وبِالعِبْرَانِيَّةِ جَبَّثا، 14 وكَانَتْ تَهْيِئَةُ الفِصْحِ وكَانَ نَحْوُ السَّاعَةِ السَّادِسَة. فَقَالَ لِليَهودِ: "هُوَذَا مَلِكُكُم". 15 أَمَّا هُمْ فَصَرَخُوا: "إِرْفَعْهُ إِرْفَعْهُ إِصْلِبْهُ". فَقَالَ لَهُمْ بِيلاطُسُ: "أَأَصْلِبُ مَلِكَكُمْ؟". فَأَجَابَ رُؤَساءُ الكَهَنَةِ: "لَيْسَ لَنَا مَلِكٌ غَيْرُ قَيْصَر". 16 حِينَئِذٍ أَسْلَمَهُ إِلَيْهِمْ لِلصَّلْبِ.
صَلْبُ يَسوعَ ومَوتُه
فأَخَذوا يَسُوعَ ومَضَوْا بِهِ، 17 فَخَرَجَ وهُوَ حامِلٌ صَلِيبَهُ إِلَى المَوْضِعِ المُسْمَّى الجُمْجُمَةِ وبِالعِبْرَانِيَّةِ يَسَمَّى الجُلْجُلَة 18 حَيْثُ صَلَبوهُ، وآخَرَيْنِ مَعَهُ، مِنْ هُنا ومِنْ هُنا ويَسُوعُ فِي الوَسَطِ. 19 وكَتَبَ بِيلاطُسُ عُنْوانًا وَوَضَعَهُ عَلَى الصَّليبِ، وكَانَ المَكْتُوبُ فِيهِ: "يَسُوعُ النَّاصِرِيُّ مَلِكُ اليَهود". 20 وهَذَا العُنْوَانُ قَرَأَهُ كَثِيرُونَ مِنَ اليَهُودِ، لأَنَّ المَوْضِعَ الَّذِي صُلِبَ فِيهِ يَسُوعُ كَانَ قَريبًا مِنَ المَدينَةِ، وكَانَ مَكْتوبًا بِالعِبْرَانِيَّةِ واليُونانِيَّةِ والرُّومانِيَّةِ. 21 فَقَالَ رُؤساءُ كَهَنَةِ اليَهُودِ لِبيلاطُسَ: "لا تَكْتُبْ مَلِكَ اليَهود، بَلْ إِنَّهُ، هُوَ قَالَ: "أَنَا مَلِكُ اليَهود". 22 فأَجَابَ بيلاطُس: "مَا كَتَبْتُ فَقَدْ كَتَبْت". 23 وإِنَّ الجُنْدَ لَمَّا صَلَبُوا يَسُوعَ أَخَذوا ثِيَابَهُ، وجَعَلُوها أَرَبَعَةَ أَقْسامٍ لِكُّلِ جُنْدِيٍّ قِسْم، وَأَخَذوا القَميصَ أَيْضًا وكَانَ القَيمصُ غَيْرَ مَخِيطٍ، مَنْسُوجًا كُلُّهُ مِنْ فَوق. 24 فَقَالُوا فِيمَا بَيْنَهُم: "لا نَشُقَّهُ، ولَكِنْ لِنَقْتَرِعْ عَلَيْهِ لِمَنْ يَكون، لِيَتِمَّ الكِتابُ القائِل: "إِقْتَسَموا ثِيَابي بَيْنَهُمْ وعَلَى لِباسِي اقْتَرَعوا". هَذَا مَا فَعَلَهُ الجُنْدُ. 25 وكَانَتْ اقِفَةً عِنْدَ صَليبِ يَسُوعَ، أُمُّهُ وَأُختُ أُمِّهِ مَرْيَمُ الَّتِي لِكَلاوُبَا ومَريَمُ المَجْدَلِيَّةُ. 26 فَلَمَّا رَأَى يَسُوعُ أُمَّهُ والتِّلْميذَ الَّذِي كَانَ هُوَ يُحِبُّهُ واقِفًا قَالَ لأُمِّهِ: "يَا امْرَأَةُ هُوَذا ابْنُكِ"، 27 ثُمَّ قَالَ لِلتِّلْميذِ: "هَذِهِ أُمُّك". ومِنْ تِلْكَ السَّاعَةِ أَخَذَها التِّلْمِيذُ إِلَى خَاصَّتِهِ.
28 وبَعْدَ هَذَا رَأَى يَسُوعُ أَنَّ كُلَّ شَيْءٍ قَدْ تَمَّ، فَلِكَيْ يَتِمَّ الكِتابُ قَال: "أَنَا عَطْشان". 29 وكَانَ هُنَاكَ إِناءٌ مَمْلُوءٌ خَلاًّ، فَمَلأُوا إِسْفَنْجَةً مِنَ الخَلِّ وَوَضَعُوها عَلَى زُوفَى وَأَدْنَوْها مِنْ فَمِهِ. 30 فَلَمَّا أَخَذَ يَسُوعُ الخَل قَال: "قَدْ تَمَّ". وَأَمالَ رَأْسَهُ وَأَسْلَمَ الرُّوح.
طَعْنُ يَسُوع
31 ثُمَّ إِذْ كَانَ يَوْمُ التَّهْيِئَةِ، فَلِئَلاَّ تَبْقَى الأَجْسَادُ عَلَى الصَّليبِ فِي السَّبتِ، لأَنَّ يَوْمَ ذَلِكَ السَّبتِ كَانَ عَظِيمًا، سَأَلَ اليَهُودُ بيلاطُسَ أَنْ تُكْسَرَ سيقانَهُمْ ويُذْهَبَ بِهِم. 32 فَجاءَ الجُندُ وكَسَروا سَاقَيِّ الأَوَّلِ والآخَرِ الَّذِي صُلِبَ مَعَهُ، 33 وَأَمَّا يَسُوعُ فَلَمَّا انْتَهُوا إِلَيْهِ ورَأَوْهُ قَدْ مَاتَ، لَمْ يَكْسِروا سَاقَيْهِ، 34 لَكِنَّ واحِدًا مِنَ الجُندِ طَعَنَ جَنْبَهُ بِحَرْبَةٍ، فَخَرَجَ لِلوقْتِ دَمٌ وماءٌ. 35 والَّذِي عايَنَ شَهِدَ وشَهادَتُهُ حَقٌّ، وهُوَ يَعْلَمُ أَنَّهُ يَقُولُ الحَقَّ لِتُؤْمِنوا أَنْتُم. 36 لأَنَّ هَذَا كَانَ لِيَتِمَّ الكِتابُ: "إِنَّهُ لا يُكْسَرُ لَهُ عَظْمٌ". 37 وَقَالَ أَيْضًا كِتابٌ آخَرُ: "سَيَنْظُرُونَ إِلَى الَّذِي طَعَنوهُ".
دَفْنُ يَسوعَ
38 وَبَعْدَ ذَلِكَ طَلَبَ يُوسُفُ الرَّامِيُّ إِلَى بِيلاطُسَ أَنْ يَأْخُذَ جَسَدَ يَسُوعَ، وكَانَ يُوسُفُ تِلْمِيذًا لِيَسُوعَ لَكِنَّهُ يَسْتَتِرُ خَوْفًا مِنَ اليَهُودِ، فَأَذِنَ لَهُ بيلاطُس. فَجاءَ وَأَخَذَ جَسَدَ يَسُوع. 39 وجَاءَ أَيْضًا نِيقودِيمُسُ الَّذِي كَانَ قَدْ جَاءَ أَوَّلاً إِلَى يَسُوعَ لَيْلاً، وَمَعَهُ مَزيجُ مُرٍّ وصَبْرٍ نَحْوَ مِئَةِ رِطْلٍ. 40 فَأَخَذَا جَسَدَ يَسُوعَ ولَفَّاهُ بِلَفائِفَ كَتَّانٍ مَعَ الأَطْيَابِ عَلَى حَسَبِ عَادَةِ اليَهُودِ فِي دَفْنِهِم. 41 وَكَانَ فِي المَوْضِعِ الَّذِي صُلِبَ فِيه بُسْتانٌ وَفِي البُسْتانِ قَبْرٌ جَديدٌ لَمْ يُوْضَعْ فِيهِ أَحَدٌ بَعْدُ، 42 فَوَضَعا يَسُوعَ هُنَاكَ لأَجْلِ تَهْيِئَةِ اليَهُودِ لأَنَّ القَبْرَ كَانَ قَرِيبًا.
1 Тоді Пилат звелів узяти Ісуса й бичувати.
2 Воїни, сплівши вінок із терну, поклали Йому на голову й одягнули Його в багряницю; вони підходили до Нього
3 й казали: Радій , Царю юдеїв! – і били Його в обличчя.
4 І Пилат знову вийшов у двір і сказав їм: Ось виводжу Його вам у двір, щоб ви знали, що я не бачу в Ньому жодної провини.
5 Вийшов Ісус у двір, маючи на Собі терновий вінок та багряний одяг. І Пилат каже їм: Оце – Людина!
6 Коли Його побачили первосвященики й слуги, то закричали, гукаючи: Розіпни, розіпни Його! Каже їм Пилат: Візьміть і розіпніть Його ви, бо я не знаходжу в Ньому провини.
7 Юдеї відповіли йому: Ми маємо Закон, і за Законом Він повинен померти, бо видає Себе за Божого Сина!
8 Коли Пилат почув ці слова, то ще більше злякався.
9 Ще раз зайшов у преторій і каже Ісусові: Звідки Ти? Ісус не дав йому відповіді.
10 Каже Йому Пилат: Чому до мене не говориш? Хіба не знаєш, що маю владу Тебе відпустити і маю владу розіп’яти Тебе?
11 Ісус йому відповів: Не мав би ти жодної влади наді Мною, якби не була вона тобі дана з висоти. Тому той, хто Мене видав тобі, має більший гріх.
12 Відтоді Пилат намагався відпустити Його, та юдеї закричали, гукаючи: Якщо Його відпустиш, ти не є другом кесаря! Кожний, хто себе робить царем, противиться кесареві!
13 Почувши це слово, Пилат вивів Ісуса у двір, сів на місце судді, що зветься літостротон, – єврейською мовою: гаввата.
14 Була ж п’ятниця перед Пасхою , близько шостої години . Він каже юдеям: Ось ваш Цар!
15 Тоді вони зчинили галас: Візьми, візьми та розіпни Його! Пилат їх запитує: Вашого Царя розіп’яти? Та первосвященики відповіли: Ми не маємо царя, крім кесаря!
Розп’яття Ісуса
16 І тоді він видав Його їм на розп’яття. Ісуса взяли [й повели].
17 Несучи Свій хрест, Він вийшов на місце, яке називається Череповище, – єврейською мовою: Голгофа,
18 де розіп’яли Його, і з Ним двох інших: з одного та з другого боку, а Ісуса – посередині.
19 Пилат зробив напис і помістив на хресті. Було написано: Ісус Назарянин, Цар юдеїв!
20 Цей напис читало багато юдеїв, тому що місце, де розіп’яли Ісуса, було поблизу міста, написано ж було по‑єврейськи, по‑грецьки і по‑латинськи.
21 Та юдейські первосвященики говорили Пилатові: Не пиши: Цар юдеїв, але те, що Він Сам заявляв: Я – Цар юдеїв!
22 Пилат відповів: Що я написав, – те написав!
Розподіл Ісусового одягу
23 А воїни, розіп’явши Ісуса, взяли Його одяг і розділили його на чотири частини, кожному воїнові по частині, а також хітон. Хітон був не шитий, а весь згори тканий.
24 Тож міркували між собою: Не роздираймо його, але киньмо жереб на нього, – кому припаде. Це щоби збулося Писання, яке гласить: Розділили Мій одяг між собою і за Мій плащ кидали жереб. Воїни так і зробили.
Піклування про Свою матір
25 Біля Ісусового хреста стояли Його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина.
26 Побачивши матір і учня, який стояв поряд і якого любив, Ісус промовив до [Своєї] матері: Жінко, ось твій син!
27 Потім звернувся до учня: Ось твоя мати! І відтоді взяв її учень до себе.
Смерть Ісуса
28 Після цього, знаючи, що все вже завершилося, каже Ісус, аби збулося Писання: Прагну!
29 Стояла повна посудина оцту. Воїни, настромивши на тростину губку, намочену в оцті, піднесли до Його уст.
30 Спробувавши оцту, Ісус сказав: Звершилося! І схиливши голову, віддав духа.
Кістка Його не буде поламана
31 Оскільки була п’ятниця , то юдеї, щоб не залишилися на хресті тіла в суботу, тому що був великий день тієї суботи, просили Пилата, аби перебили їхні голінки й забрали.
32 Тож воїни прийшли і перебили голінки першому й другому, розп’ятому з Ним.
33 Підійшовши до Ісуса, побачили, що Він уже помер, і не стали перебивати Йому голінок.
34 Але один з воїнів списом проколов Йому бік, і тут же витекли кров та вода.
35 А той, хто бачив, засвідчив, – і правдиве його свідчення. Він знає, що каже правду, щоб і ви повірили.
36 Бо сталося це, аби збулося Писання: Кістка Його не буде поламана.
37 І знову ж, у іншому місці Писання говориться: Будуть дивитися на Того, Кого прокололи.
Поховання Ісуса
38 Після цього Йосип з Ариматеї, який був учнем Ісуса, – але таємним, оскільки боявся юдеїв, – попросив Пилата, щоби зняти тіло Ісуса. І Пилат дозволив. Тож прийшов і взяв Його тіло.
39 Прибув також і Никодим, який раніше приходив вночі до Нього, несучи суміш смирни з алое, близько ста літр .
40 Отже, вони взяли тіло Ісуса та обгорнули його полотном з пахощами, – згідно зі звичаєм поховання в юдеїв.
41 На тому місці, де Він був розп’ятий, був сад, а в саду – нова гробниця, в якій ніколи ніхто не був похований.
42 Тут і поклали Ісуса, з огляду на юдейську п’ятницю, бо гробниця була близько.
