بُطْرُسُ وَيُوحَنَّا فِي السِّجْن،ِ ثُمَّ فِي المَجْلِسِ
1 وَفِيمَا هُمَا يُخَاطِبَاْ الشَّعْبَ أَقْبَلَ عَلَيْهِمَا الكَهَنَةُ وَقَائِدُ جُنْدِ الهَيْكَلِ وَالصِّدُّوقِيُّونَ، 2 وَهُمْ مُسْتَاؤُونَ لأَنَّهُمَا كَانَا يُعَلِّمَانِ الشَّعْبَ وَيُبَشِّرَان فِي الكَلاَمِ عَلَى يَسُوعَ بِقِيَامَةِ الأَمْوَاتِ، 3 فَأَلْقَوا عَلَيهِمَا الأَيْدِي وَوَضَعُوهُمَا فِي الحَبْسِ إِلَى الغَدِ إِذْ كَانَ قَدْ أَقْبَلَ المَسَاءُ. 4 وَإِنَّ كَثِيرِينَ مِنَ الَّذِينَ سَمِعُوا الكَلِمَةَ آمَنُوا فَصَارَ عَدَدُ الرِّجَالِ نَحْوُ خَمْسَةِ آلاَفٍ. 5 وَحَدَثَ فِي الغَدِ أَنِ اجْتَمَعَ فِي أُورَشَلِيم رُؤَسَاؤُهُمْ وَشُيُوخُهُمْ وَكَتَبَتُهُمْ. 6 وَحَنَّانُ رَئِيسُ الكَهَنَةِ وَقَيَافَا وَيُوحَنَّا وَالإِسْكَنْدَرُ وَجَمِيعُ الَّذِينَ كَانُوا مِنْ عَشِيرَةِ رُؤَسَاءِ الكَهَنَةِ، 7 فَأَقَامُوهُمَا فِي الوَسَطِ وَجَعَلُوا يَسْأَلُونَهُمَا: "بِأَيَّةِ قُوَّةٍ أَوْ بِأَيِّ اسْمٍ صَنَعْتُمَا أَنْتُمَا هَذَا؟ 8 حِينَئِذٍ قَالَ لَهُمْ بُطْرُسُ، وَقَدِ امْتَلأَ مِنَ الرُّوحِ القُدُسِ: "يَا رُؤَسَاءَ الشَّعْبِ وَيَا شُيُوخَ إِسْرَائِيَل، 9 إِنْ كُنَّا نُفْحَصُ اليَوْمَ عَنْ إِحْسَانٍ إِلَى إِنْسَانٍ سَقِيمٍ بِمَاذَا شُفِيَ، 10 فَلْيَكُنْ مَعْلُومًا عِنْدَ جَمِيعِكُمِ وَجَمِيعِ شَعْبِ إِسْرَائِيلَ أَنَّهُ بِاسْمِ يَسُوعَ المَسِيحِ النَّاصِرِيِّ الَّذِي صَلَبْتُمُوهُ أَنْتُمْ، الَّذِي أَقَامَهُ اللّهُ مِنْ بَيْنِ الأمْوَاتِ، بِذَاكَ وَقَفَ هَذَا أَمَامَكُمْ صَحِيحًا. 11 هَذَا هُوَ الحَجَرُ الَّذِي رَذَلْتُمُوهُ أَيُّهَا البَنَّاؤُونَ فَصَارَ رَأسًا لِلزَّاوِيَة. 12 وَلَيْسَ بِأَحَدٍ غَيْرَهِ الخَلاَصُ، لأَنَّهُ لَيْسَ اسْمٌ آخَرُ تَحْتَ السَّمَاءِ أُطْلِقَ لِلنَّاسِ بِهِ يَنْبَغِي أَنْ نَخْلُصَ".
13 فَلَمَّا رَأَوا جُرْأَةَ بُطْرُسَ وَيُوحَنَّا وَعَلِمُوا أَنَّهُمَا رَجُلانِ أُمِّيَّانِ وَعَامِّيَّانِ تَعَجَّبُوا وَكَانُوا يَعرِفُونَهُمَا أَنَّهُمَا كَانَا مَعَ يَسُوع، 14 وَإِذْ نَظَرُوا الرَّجُل الَّذِي شُفِيَ وَاقِفًا مَعَهُمَا لَمْ يَكُنْ لَهُمْ شَيءٌ يُنَاقِضُونَ بهِ. 15 فَأَمَرُوهُمَا بِالخُرُوجِ إِلَى خَارِجِ المَحْفِلِ وَأْتَمَرُوا فِيمَا بَيْنَهُمْ 16 قَائِلِينَ: "مَاذَا نَصْنَعُ بِهَذَيْنِ الرَّجُلَيْنِ؟ لأَنَّهُ ظَاهِرٌ لِجَميعِ سكَّانِ أُورَشَلِيم أنَّ آيَةً مَشْهُورَةً قَدْ جَرَتْ عَلَى أَيْدِيهِمَا وَلاَ نَسْتَطِيعُ إِنْكَارَهَا، 17 وَلَكِنْ لِئَلاَّ تَزْدَادَ شُيُوعًا فِي الشَّعْبِ، فَلْنَتَهَدَّدْهُمَا تَهْدِيدًا أَلاَّ يُكَلِّمَا أحَدًا مِنَ النَّاسِ فِيمَا بَعْدُ بِهَذَا الاِِسْم". 18 ثُمَّ اسْتَدْعُوهُمَا وَأَرْضُوهُمَا أَنْ لاَ يَنْطِقَا البَتَّةَ وَلاَ يُعَلِّمَا بِاسْمِ يَسُوع: 19 فَأَجَابَهُمْ بُطْرُسُ وَيُوحَنَّا قَائِلَيْنَ: أَمِنَ العَدْلِ أَمَامَ اللّهِ أَنْ نَسْمَعَ لَكُمْ أَمْ بِالأَحْرَى بِنَا أَنْ نَسْمَعَ اللّهَ أُحْكُمُوا أَنْتُمْ 20 فَإِنَّنَا لاَ نَقْدِرُ أَنْ لاَ نَتَكَلَّمَ بِمَا عَايَنَّا وَسَمِعْنَا: 21 "فَهَدَّدُوهُمَا وَأَطْلُقُوهُمَا إِذْ لَمْ يَجِدُوا سَبِيلاً لمُعَاقَبَتِهِمَا خَوفًا مِنَ الشَّعْبِ، فَإِنَّ الجَمِيعَ كَانُوا يُمَجِّدونَ اللّهَ عَلَى مَا جَرَى، 22 لأَنَّ الإِنْسَانَ الَّذِي تَمَّتْ فِيهِ آيَةُ الشِّفَاءِ هَذِهِ جَاوَزَ حَدَّ الأَرْبَعِين.
صَلاَةُ الكَنِيسَةِ
23 فَلَمَّا أُطْلِقَا أَتَيَا إِلَى أَصْحَابِهِمَا وَأَخْبَرَاهُمْ بِمَا قَالَهُ لَهُمَا رُؤَسَاءُ الكَهَنَةِ وَالشُّيُوخُ. 24 فَلَمَّا سَمِعُوا ذَلِكَ رَفَعُوا جَمِيعُهُمْ إِلَى اللّهِ أَصْوَاتَهُمْ بِنَفْسٍ وَاحِدَةٍ وَقَالُوا: "أَيُّهَا السَيِّدُ أَنْتَ الصَّانِعُ السَّمَاءَ وَالأَرْضَ وَالبَحْرَ وَكُلَّ مَا فِيهَا، 25 القَائِلُ بِفَمِ دَاوُدَ فَتَاكَ، لِمَاذَا ارْتَجَّتِ الأُمَمُ وَالشُّعُوبُ تَفَكَّرتِ بِالبَاطِلِ؟ 26 قَامَتْ مُلُوكُ الأَرْضِ وَالرُّؤَسَاءُ اجْتَمَعُوا معًا عَلَى الرَّبِّ وَعَلَى مَسِيحِهِ. 27 فَإِنَّهُ قَدِ اجْتَمَعَ بِالحَقِيقَةِ عَلَى فَتَاكَ القُدُّوسِ يَسُوعَ الَذِي مَسَحْتَهُ هِيرُودُسُ وَبِيلاَطُسُ البُنْطِيُّ مَعَ الأُمَمِ وَشُعُوبِ إِسْرَائِيلَ 28 ليَصْنَعُوا مَا سَبَقَتْ فَحَدَّدَتْهُ يَدُكَ وَمَشُورَتُكَ أَنْ يَكُونَ. 29 فَالآنَ يَا رَبُّ أُنْظُرْ إِلَى تَهْدِيدَاتِهِمْ وَهَبْ لِعَبِيدِكَ أَنْ يُعْلِنُوا كَلِمَتَكَ بِكُلِّ جُرْأَةٍ 30 بَاسِطًا يَدَكَ لِلشِّفَاءِ وَلإِجْرَاءِ الآيَاتِ وَالعَجَائِبِ بِاسْمِ فَتَاكَ القُدُّوسِ يَسُوع". 31 فَلَمَّا صَلَّوا تَزَعْزَعَ المَوْضِعُ الَّذِي كَانُوا مُجْتَمِعِينَ فِيهِ وَامْتَلأُوا جَمِيعُهُمْ مِنَ الرُّوحِ القُدُسِ وَطَفِقُوا يَتَكَلَّمُونَ بِكَلاَمِ اللّهِ بِجُرْأَةٍ.
وَحْدَةُ المُؤمِنِينَ
32 وَكَانَ لِجُمْهُورِ المُؤْمِنِينَ قَلْبٌ وَاحِدٌ وَنَفْسٌ وَاحِدَةٌ، وَلَمْ يَكُنْ أَحَدٌ يَقُولُ عَنْ شَيءٍ يَمْلِكُهُ إنَّهُ خَاصُّ بِهِ بَلْ كَانَ كُلُّ شَيْءٍ مُشتَرَكًا بَيْنَهُمْ. 33 وَبِقُوَّةٍ عَظِيمَةٍ كَانَ الرًّسُلُ يُؤَدُّونَ الشَّهَادَةَ بِقِيَامَةِ الرَّبِّ يَسُوعَ وَكَانَتْ مَعَ جَمِيعِهِمْ نِعمَةٌ عَظِيمَةٌ. 34 فَلَمْ يَكُنْ فِيهِمْ مُحْتَاجٌ لأَنَّ كُلَّ الَّذِينَ كَانُوا يَمْلِكُونَ حُقُولاً أَوْ بُيُوتًا كَانُوا يَبِيعُونَهَا وَيَأتُونَ بِأَثْمَانِ المَبِيعَاتِ وَيُلقُونَهَا عِنْدَ أقْدَامِ الرُّسُلِ، 35 فِيُوَزَّعُ لِكُلِّ وَاحِدٍ قَدْرَ احْتِيَاجِهِ. 36 وَإِنَّ يُوسُفَ الَّذِي لَقَّبَهُ الرُّسُلُ بِبَرْنَابَا أَيِ اِبْنِ التَّعْزِيَةِ القُبْرُصِيِّ الأَصْلِ 37 كَانَ لَهُ حَقْلٌ فَبَاعَهُ وَأتَي بِثَمَنِهِ وَألْقَاهُ عِنْدَ أقْدَامِ الرُّسُلِ.
Ув’язнення Петра та Івана
1 Коли вони промовляли до народу, підійшли до них священики, начальник сторожі храму та садукеї ,
2 обурені тим, що вони навчали народ, проповідували воскресіння з мертвих в Ісусі.
3 Вони наклали на них руки і посадили у в’язницю до ранку, оскільки був уже вечір.
4 Багато з тих, які чули слово, повірили; кількість таких людей сягала п’яти тисяч.
Проповідь перед синедріоном
5 А наступного дня в Єрусалимі зібралися їхні начальники, старші й книжники ;
6 і Анна – первосвященик, і Каяфа, й Іван, і Олександр, і всі інші, які були з первосвященицького роду;
7 поставивши їх посередині, вони допитувалися: Якою силою чи яким ім’ям ви це зробили?
8 Тоді Петро, сповнений Святим Духом, сказав їм: Начальники народу і старші [ізраїльські]!
9 Якщо нас нині допитують про добрий вчинок хворій людині, як вона одужала,
10 то хай буде всім вам і всьому народові ізраїльському відомо: Ім’ям Ісуса Христа, Назарянина, Якого ви розіп’яли. Його Бог воскресив із мертвих; це Він зцілив того, хто стоїть перед вами.
11 Він є камінь, знехтуваний вами, будівничими, – камінь , що став наріжним.
12 І в нікому іншому немає спасіння, бо під небом немає іншого імені, даного людям, яким належить нам спастися!
Заборона говорити про Ісуса
13 Помітивши відвагу Петра й Івана і дізнавшись, що це люди невчені й прості, вони дивувалися, бо знали їх, що були з Ісусом.
14 І дивлячись на оздоровленого чоловіка, який стояв з ними, вони нічого не могли сказати проти.
15 Наказавши їм вийти із синедріону , вони радилися між собою,
16 кажучи: Що нам робити з цими людьми? Адже через них зроблено явне чудо, яке відоме всім, хто живе в Єрусалимі, – і не можемо того заперечувати.
17 Але щоби більше не поширювалося між народом, заборонімо їм [під загрозою], щоби далі нікому з людей не говорили про це Ім’я!
18 І, покликавши їх, наказали зовсім не говорити і не навчати в Ім’я Ісуса.
19 А Петро та Іван у відповідь сказали їм: Розсудіть, чи справедливо перед Богом більше слухати вас, аніж Бога?
20 Адже ми не можемо не розповідати про те, що бачили і чули!
21 Вони ж, погрозивши, відпустили їх, нічого не знаходячи, щоби покарати їх, – через народ, бо всі прославляли Бога за те, що сталося.
22 А чоловік, з яким сталося це чудо зцілення, мав понад сорок років.
Спільна молитва віруючих
23 Коли їх відпустили, вони прийшли до своїх і переказали те, що їм говорили первосвященики і старші.
24 Ті, коли почули, однодушно піднесли голос до Бога й сказали: Владико [Боже], Ти, Котрий створив небо й землю, море й усе, що в них!
25 Який Святим Духом устами нашого батька, Твого слуги Давида, сказав: Чому розбушувалися люди, й народи задумали марноту?
26 Зійшлися земні царі, зібралися правителі разом проти Господа та проти Його Христа!
27 Адже справді в цьому місті зібралися проти святого Слуги Твого Ісуса, Якого Ти помазав, – Ірод і Понтій Пилат із язичниками та людьми Ізраїлю,
28 аби здійснити те, що наперед призначила Твоя рука і Твоя воля, щоб воно сталося.
29 Тепер же, Господи, поглянь на їхні погрози і дай Своїм рабам з усією сміливістю говорити Твоє слово,
30 коли простягнеш Свою руку для оздоровлення, ознак і чудес, щоби збувалися вони святим Ім’ям Твого слуги Ісуса!
31 І як вони помолилися, затряслося те місце, де вони були зібрані, й усі наповнилися Святим Духом і сміливо почали говорити Боже Слово.
Спосіб життя перших християн
32 Всі ті, які повірили, мали одне серце й душу; і ніхто нічого зі свого майна не називав власним, бо все було в них спільне.
33 Апостоли з великою силою свідчили про воскресіння Господа Ісуса, і велика благодать була на них усіх.
34 Не було між ними жодного нужденного. Бо ті, хто мав поле або дім, продавали їх та приносили кошти від проданого
35 і клали біля ніг апостолів, а кожному давалося те, чого хто потребував.
36 Так Йосип, прозваний апостолами Варнавою, – що в перекладі означає «син потіхи», – левіт, родом з Кіпру,
37 мав поле; він продав його, приніс гроші й поклав біля ніг апостолів.
