Притча про заблудлу вівцю
1 Підходили до Ісуса всі митники та грішники, щоби послухати Його.
2 І нарікали фарисеї та книжники, говорячи, що Він грішників приймає і з ними їсть.
3 А Він розповів їм ось таку притчу, кажучи:
4 Який чоловік із вас, маючи сто овець і загубивши одну з них, не лишає дев’яносто дев’ять у пустелі та не йде за тією, що загубилася, доки не знайде її?
5 І, знайшовши, бере на свої плечі, радіючи,
6 і, прийшовши до хати, він скликає друзів і сусідів, кажучи їм: Радійте зі мною, бо я знайшов мою вівцю, яка загубилася!
7 Кажу вам, що за одного грішника, який кається, радість на небі буде більша , ніж за дев’яноста дев’ятьма праведниками, які не потребують покаяння.
Притча про загублену драхму
8 Або яка жінка, маючи десять драхм , якщо загубила одну драхму, не запалює світильника і не замітає хати, шукаючи пильно, доки не знайде?
9 А знайшовши, скликає приятельок і сусідок, кажучи: Радійте зі мною, бо я знайшла драхму, що загубилася!
10 Такою, кажу вам, буває радість у Божих ангелів за одного грішника, який кається.
Притча про блудного сина
11 І Він розповів: Один чоловік мав двох синів.
12 І молодший з них сказав батькові: Батьку, дай мені належну частину майна! І він поділив між ними майно.
13 А через декілька днів, забравши все, молодший син подався до далекого краю і там розтратив своє майно, живучи розпусно.
14 Як витратив усе, настав великий голод у тому краї, і він став бідувати.
15 Пішов він та й пристав до одного з громадян тієї землі, а той послав його на свої поля пасти свиней.
16 І бажав він насититися стручками, які їли свині, але ніхто йому не давав.
17 Опам’ятавшись, він сказав: Скільки наймитів мого батька мають у надлишку хліба, а я тут гину з голоду…
18 Встану, піду до свого батька і скажу йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою
19 і вже не гідний зватися твоїм сином; прийми ж мене як одного з твоїх наймитів!
20 Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, батько побачив його й змилосердився; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його.
21 А син сказав йому: Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм!
22 Та батько сказав своїм рабам: Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йому на руку і взуття на ноги;
23 приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти й веселитися,
24 бо цей син мій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся! І почали веселитися.
25 А його старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці.
26 Закликавши одного із слуг, він запитав: Що це таке?
27 Той сказав йому: Твій брат повернувся, і твій батько заколов відгодоване теля, бо здоровим його прийняв.
28 Тож він розгнівався і не хотів увійти. Його батько вийшов і вмовляв його.
29 Та він у відповідь сказав своєму батькові: Ось, стільки років я тобі служу, ніколи не переступав твоєї заповіді, а ти мені не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями.
30 Коли ж цей син твій, який розтратив твоє майно з блудницями, повернувся, ти заколов йому відгодоване теля!
31 А той відказав йому: Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє.
32 Тут треба таки веселитися і радіти, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся!
مَثَلُ الخَروف الضَّال
1 وَكانَ جَميعُ العَشَّارِينَ وَالخَطأَةِ يَدْنُونَ مِنْهُ لِيَسْتَمعُوا إِلَيْهِ. 2 فَتَذَمَّرَ الفَرِّيسِيُّونَ وَالكَتَبَةُ قائِلين: "إِنَّ هَذَا يَسْتَقْبِلُ الخَطأَةَ ويَأْكُلُ مَعَهُم!" 3 فَضَرَبَ لَهُم هَذَا المَثَلَ قائِلاً: 4 "أَيُّ إِنْسانٍ مِنْكُمْ إِذَا كَانَ لَهُ مِئَةُ خَرُوفٍ فَأَضاعَ واحِدًا مِنها، لا يَتْرُكُ التِّسْعَةَ والتِّسْعِينَ فِي البَرِّيَّةِ، وَيَمْضِي فِي طَلَبِ الضَّالِّ حَتَّى يَجِدَهُ؟ 5 فَإِذا وَجَدَهُ حَمَلَهُ عَلَى كَتِفَيْهِ فَرِحًا، 6 وَأَتَى بِهِ إِلَى البَيْتِ وَدَعَا الأَصْدِقاءَ وَالجِيرَانَ وَقَالَ لَهُم: اِفْرَحُوا مَعِي فَإِنِّي وَجَدْتُ خَروفِي الضَّالّ! 7 أَقولُ لَكُم إِنَّهُ هَكذا يَكُونُ فِي السَّمَاءِ فَرَحُ بخَاطِئٍ وَاحِدِ يَتُوبُ أَكثَرَ مِنْ تِسْعَةٍ وتِسْعِينَ صِدِّيقًا لا يَحتَاجُونَ إِلَى التَّوبَةِ.
مَثَلُ الدِّرهم المَفْقود
8 أَمْ أَيَّةُ امْرَأَةٍ إِذَا كَانَ لَهَا عَشَرَةُ دَرَاهِمَ، فأَضاعَتْ مِنها دِرهمًا وَاحِدًا، لا تُوقِدُ سِرَاجًا وَتُكَنِّسُ البَيْتَ وَتَطْلُبُهُ بِاهِتمامٍ حتَّى تَجِدَهُ؟ 9 فَإِذا وَجَدَتْهُ دَعَتِ الصَّدِيقاتِ وَالجَارَات وَقَالَت: اِفرَحْنَ مَعِي فَإِنِّي وَجَدْتُ الدِّرْهَمَ الَّذِي أضَعْتُهُ! 10 أَقولُ لَكُم: إِنَّهُ هَكَذا يَكُونُ فَرَحٌ أَمَامَ مَلائِكةِ اللّهِ بخَاطِئٍ وَاحِدٍ يَتُوب".
مَثَلُ الاِبْنِ الشَّاطِر
11 وَقَالَ: "إِنْسانٌ كَانَ لَهُ ابْنَان. 12 فَقَالَ أَصْغَرُهُما لأَبِيهِ، يا أَبَتِ أَعْطِنِي النَّصِيبَ الَّذِي يَخُصُّنِي مِنَ المَال. فَقَسَمَ بَينَهُما مَعِيشَتَهُ. 13 وَبَعْدَ أَيَّامٍ غَيْرِ كَثيرَةٍ جَمَعَ الاِبْنُ الأَصغَرُ كُلَّ ما عِنْدَهُ وَسَافَرَ إِلَى بَلَدٍ بَعيدٍ وَبَذَّرَ مَالَهُ هُنَاكَ عَائِشًا فِي الخَلاعَةِ. 14 فَلَمَّا أَنفَقَ كُلَّ شَيْءٍ حَدَثَتْ فِي تِلْكَ البَلَدِ مَجاعَةٌ شَدِيدَةٌ فأَخذَ فِي العَوَزِ. 15 فذَهَبَ وَانْضَوَى إِلَى وَاحِدٍ مِنْ أَهْلِ ذَلِكَ البَلَدِ، فَأَرسَلَهُ إِلَى حُقُولِهِ يَرْعَى خَنازير. 16 وكانَ يَشْتَهِي أَنْ يَمْلأَ بَطْنَهُ مِنَ الخُرْنُوبِ الَّذِي كَانَتِ الخَنازيرُ تَأْكُلُهُ، فَلَمْ يُعْطِهِ أَحَد. 17 فَرَجَع إِلى نَفْسِهِ وَقَال: كَمْ لأَبي مِنْ أُجَرَاءَ يَفْضُلُ عَنْهُمُ الخُبْزُ وَأَنا أَهْلِكُ جُوعًا! 18 أَقُومُ وَأَمْضِي إِلَى أَبِي وَأَقولُ لَهُ: يَا أَبَتِ قَدْ أَخْطَأْتُ إِلَى السَّماءِ وَأَمَامَكَ، 19 وَلَسْتُ مُسْتَحِقًّا بَعْدُ أَنْ أُدْعَى لَكَ ابْنًا، فَاجْعَلْنِي كأَحَدِ أُجَرائِكَ. 20 فَقَام وَجَاءَ إِلَى أَبِيهِ. وَفِيمَا هُوَ مَازَالَ بَعِيدًا رَآهُ أَبوهُ فَتَحَنَّنَ عَلَيْهِ وَأَسْرَعَ وَأَلقَى بِنَفْسِهِ عَلَى عُنُقِهِ وَقَبَّلَهُ. 21 فَقالَ لَهُ الاِبْنُ: يا أَبَتِ، قَدْ أَخْطَأْتُ إِلَى السَّماءِ وَأَمَامَك وَلَسْتُ مُستَحِقًّا بَعْدُ أَنْ أُدْعَى لَكَ ابْنًا. 22 فَقالَ الأَبُ لِعَبِيدِه: هَاتُوا أَفْخَرَ حُلَّةٍ وَأَلْبِسُوه، وَاجْعَلُوا خَاتَمًا فِي يَدهِ وَحِذاءً فِي رِجْلَيْه، 23 وَأْتُوا بالعِجْلِ المُسَمَّنِ وَاذْبَحُوهُ فَنأْكُلَ وَنَفْرَح، 24 لأَنَّ ابْنِي هَذَا كَانَ مَيْتًا فَعَاش، وَكَانَ ضَالاًّ فَوُجِد. فَطَفِقوا يَفرَحُون. 25 وَكان ابنُهُ الأَكْبرُ فِي الحَقلِ، فَلَمَّا أَتَى وَقَرُبَ مِنَ البَيْتِ سَمِعَ أَصْوَاتَ الغِناءِ وَالرَّقصْ، 26 فَدَعَا أَحَدَ الغِلْمانِ وَسَأَلَهُ مَا عَسَى أَنْ يَكُونَ ذَلِكَ. 27 فقَالَ لَهُ: قَدْ قَدِمَ أَخُوكَ فَذَبَحَ أَبُوكَ العِجْلَ المُسَمَّنَ لأَنَّه لَقِيَهُ سَالِمًا. 28 فَغَضِبَ وَلَمْ يُرِدْ أَنْ يَدْخُل. فَخَرَجَ أَبُوهُ وَطَفِقَ يَتَوسَّلُ إِلَيْه. 29 فَأَجابَ وَقَالَ لأَبِيهِ: ها أَنا أَخْدُمُكَ مُنْذُ سِنينَ عَديدَةٍ وَلَمْ أَتَعَدَّ لَكَ وَصيَّةً، وَأَنْتَ لَمْ تُعْطِني قَطُّ جَدْيًا لأَفَرَحَ مَعْ أَصْدِقائِي، 30 وَلَمَّا جَاءَ ابنُكَ هَذَا الَّذِي أَكَلَ مَعِيشَتَكَ مَعَ الزَّوَانِي ذَبَحْتَ لَهُ العِجْلَ المُسَمَّن. 31 فقالَ لَهُ، يا ابْنِي، أَنْتَ مَعِي فِي كُلِّ حينٍ وَكُلُّ مَا هُوَ لِي فَهُوَ لَك، 32 ولَكِنْ كَانَ يَنْبَغِي أَنْ نَفْرَحَ وَنُسَرّ، لأَنَّ أَخاكَ هَذَا كَانَ مَيْتًا فَعَاشَ وكَانَ ضَالاً فَوُجِد".
